Мирошниченко Д.С. - До питання про проблеми активізації інноваційної діяльності та методи їх подолання

Анотація

Проаналізовано сучасний стан розвитку сфери інноваційної діяльності в Україні. Виявлено основні проблеми активізації інноваційної діяльності та запропоновано шляхи їх подолання.

Вступ. Світова економічна криза, в умовах глобалізації суспі-льних та соціально-економічних відносин, зумовила у світі переорієн-тацію основних цінностей та пошук країнами Євросоюзу прийнятної моделі економічного розвитку, яка забезпечувала б національну конкурентоспроможність і орієнтувала б національну економіку кожної країни на довготермінове зростання. Так, цією моделлю стала модель інноваційного розвитку, яка є тим фундаментом, який визначає еко-номічну силу країни та її перспективи на світовому ринку.

Європейський вибір України на шляху інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовив необхідність формуван-ня та запровадження інноваційної моделі розвитку, яка повинна була забезпечити високі та стабільні темпи економічного зростання, вирішити певні соціальні й екологічні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі. Однак на практиці, інноваційний розвиток не став однією з головних характеристик зростання національної економіки України. Спостерігалися протягом кількох років й позитивні тенденції, але вони мали переважно тимчасовий характер і змінювалися слабкими зрушеннями в економіці, що характеризує інноваційні процеси в Україні як нестійкі та позбавлені чітких довготермінових стимулів для інноваційної діяльності [1, с. 28].

Метою роботи є дослідження сучасного стану інноваційного розвитку економіки України в цілому та Донецької області зокрема, а також виявлення проблем активізації інноваційної діяльності та шляхів їх подолання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку інноваційної діяльності розглянуто в працях В. Александрової, Л. Антонюка, Ю. Бажала, В. Гейця, В. Соловйова. Питання ефективності державної інноваційної політики та засобів її підвищення досліджують вчені О. Лапко, Л. Федулова. Проблеми фінансового забезпечення і стимулювання інноваційної діяльності досліджували Д. Гуменюк, М. Крупка, С. Онишко. Дослідження проблем і перспектив розвитку інноваційної діяльності в регіонах здійснювали вчені А. Валюх, І. Кукурудза, В. Демиденко та ін.

Праці вчених є науковим підґрунтям для розроблення інвестиційного шляху розвитку країни, вони визначають основні пріоритети і напрями вдосконалення фінансового забезпечення науково-технічного потенціалу.

Аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів показує, що Україна має значний потенціал для розвитку інноваційної діяльності, але за умов проведення ефективної політики державою. Однак, маловивченим аспектом цієї проблеми є механізм комплексного розвитку інноваційної діяльності в умовах постійних змін [2].

Виклад основного матеріалу. За останні роки в Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності – сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створено умови для розвитку відповідної інфраструктури. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Стан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так, останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств у такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 1).

Табл. 1. Інноваційна активність промислових підприємств України протягом 2004-2010 рр.

У 2009 р., порівняно з 2008 р., у більшості регіонах країни відбулося зниження інноваційної активності промислових підприємств. Зокрема, найбільша кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у 2009 р. була розташована в м. Києві – 141 (12,1 %), Харківській – 97 (8,3 %), Донецькій – 75 (6,4 %) та Івано-Франківській – 73 (6,3 %) областях. У 2009 р. більшу, за середню по Україні (13,0 %), інноваційну активність демонстрували підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (34 % кількості підприємств галузі), машинобудування (21,2 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (20,0 %), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14,1 %).

Водночас підприємства добувної промисловості та підприємства, що займаються виробництвом й розподілом електроенергії, газу та води, були інноваційно пасивними [4].

Отже в умовах фінансово-економічної кризи й посткризовому періоді реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є одним із найважливіших антикризових завдань держави, центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також інноваційних структур, створених за підтримки держави.

Активізація промислово-інноваційної діяльності повинна відбуватися на основі моніторингу стану інноваційного розвитку економіки регіону, прогнозування тенденцій розвитку технологій, оцінки ринку інновацій та збільшенням інвестиційних кошті в утому числі й венчурного інвестування [3].

На відміну від більшості країн світу, вітчизняним законодавством не передбачено стимулювання залучення у інноваційну сферу позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів, які активно застосовують венчурний капітал.

У структурі джерел фінансування інновацій за 2000-2009 роки левову частку (65%) займають власні кошти підприємств. Натомість частка коштів державного бюджету у інноваційних процесах є незначною (близько 1,6%) [4].

Здійснений аналіз засвідчує про необхідність диверсифікації інноваційного розвитку вітчизняної промисловості переходу до вищих технологічних укладів що неможливе без активізації інноваційної діяльності, залучення інвестицій та модернізації промисловості, підготовки суспільства до необхідності впровадження інновацій та заохочення діяльності інноваторів, винахідників тощо.

Однак слід констатувати, що формування ефективної інноваційної інфраструктури ще далеке до завершення. У регіонах України не набули поширення такі елементи інфраструктури, як бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, центри колективного користування науковим обладнанням. І, практично, зовсім відсутні такі необхідні елементи інфраструктури, як центри трансферу технологій, електронні біржі інновацій, ярмарки науково – технічних розробок та інноваційних проектів, ринок венчурного капіталу.

Такий стан пояснюється низкою причин, головними з яких є недостатня нормативно-правова урегульованість питань розвитку інноваційної інфраструктури, слабке економічне стимулювання інноваційної діяльності, відсутність державної підтримки інноваційних структур, недостатня послідовність в реалізації державної інноваційної політики.

Важливою є активізація стимулювання з боку регіональних органів влади інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств і організацій Адже саме в містах і адміністративних районах регіону сконцентровані підприємства, що становлять основу економічної бази регіону та України в цілому.

Отже, на підставі аналізу факторів і критеріїв привабливості регіону можна сформулювати наступні напрями активізації інноваційно-інвестиційної діяльності:

– створення сприятливого законодавчого забезпечення, інноваційно-інвестиційного клімату на регіональному рівні;

– усунення бюрократичних перешкод для здійснення підприємницької діяльності, спрощення системи оподаткування, процедур реєстрації підприємств отримання дозволів;

– забезпечення прозорості процедур прийняття рішень щодо видачі дозволів, ліцензій та інших документів, необхідних для ведення підприємницької діяльності місцевими органами влади;

– надання гарантій незмінності економічних умов інвестування для іноземних інвесторів незалежно від зміни політичної ситуації у регіоні;

– формування інфраструктурної мережі забезпечення інвестиційної діяльності: фінансових установ, консалтингових організацій;

– прискорення впровадження науково-технічних досягнень у регіональну економіку, особливо на стратегічно важливих об’єктах;

– створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки регіону;

– регулярне висвітлення процесу та результатів інвестиційної діяльності у засобах масової інформації з метою покращення іміджу регіону серед потенційних інвесторів.

Висновки

В умовах перманентної кризи інноваційна діяльність має всі шанси сприяти інтенсивному розвитку промисловості, забезпечивши випуск конкурентоспроможної продукції та активніше вплинути на процеси реструктуризації. Відомо, що з розгортанням кризових явищ першими зазнали значних збитків підприємства металургійної, будівельної та нафтохімічної галузей через несприятливу ринкову кон’юнктуру на зовнішніх ринках та слабку орієнтацію на внутрішній ринок.

Органам регіональної влади слід визначити два напрями побудо-ви та реалізації організаційно – економічного механізму реалізації по-літики, активізації промислово – інноваційного розвитку регіону: роз-робка заходів організаційного характеру стимулювання інноваційної діяльності в регіонах та формування інновацій в самій системі регу-лювання та управління інноваційною сферою. Особливу увагу слід зосередити на розробці організаційно – економічного механізму сти-мулювання попиту та пропозиції на інноваційні продукти.

Важливо оцінити технологічну структуру промисловості та інно-ваційну діяльність за видами промислової діяльності, щоб мати змогу намітити проривні точки поступу з метою стимулювання й підтримки пріоритетних видів діяльності, надання їм першочергової державної підтримки.

Список літератури.

1. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. – 2008. – № 6. – С. 28-34.
2. Вівчар О.Й., Паранька Н.М. Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_9/183_WIW.pdf
3. Папп Н.В. Проблеми активізації інноваційної діяльності в Україні. // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2011. – Серія Економіка. Спецвипуск 33. Частина 3. – С. 149-153.
4. Статистична інформація. [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
5. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р., № 40 – IV. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.zakon1.rada.gov.ua.
6. Федулова Л. Технологічний розвиток економіки / Л. Федулова // Економіка України. – 2006. – №6. – С. 4-11.
7. Скрипник А.В. Інноваційні перспективи України / А.В. Скрипник // Фінанси України. – 2008. – № 5. – С. 103-114.